Сергій Григорович відчув у себе комерційну жилку в 10-річному віці. Він любив гроші великою і світлою любов'ю, яка буває 1-2 рази в житті. У той час він поїхав за програмою обміну до Франції і привіз звідти дві відеоігри. Після приїзду додому він почав здавати їх в оренду однокласникам по 50 копійок в день. Тоді Григорович і зрозумів, що на іграх можна заробляти.
Фінансової допомоги не було. У 13 років у вихідні школяр торгував на радіоринку музичними дисками і за день заробляв татову місячну зарплату! Батько його в той час працював наладчиком радіоапаратури на заводі. Через два місяці син сказав татові: "Підключайся!". Зараз батько поширює продукти сина на території України. У свій бізнес хлопець, до речі, залучив і маму, і молодшого брата Євгена, який незабаром організував свою справу.

У випускних класах у Сергія відбулася драма на любовному фронті. Дівчина, яку він любив, зрадила його з багатим хлопцем на дорогому Mercedes. Це і послужило стимулом до того, щоб стати мільйонером. Досягти поставленої мети вдалося завдяки реалізації різних ідей і використання сприятливо ситуації, що склалася.
За словами хлопця, ще в школі у нього постійно з'являлися різні смішні ідеї. Хотів розробляти ігрові джойстики, креслив, малював і навіть їздив на завод, щоб дізнатися скільки потрібно грошей на прес-форму для запуску виробництва. У нього були десятки, якщо не сотні подібних ідей.

Сергій Григорович зазначив, що важливо займатися тією справою, яка приносить задоволення, а також повністю віддаватися реалізації ідей.

Він народився у родині сербських емігрантів у Мельбурні, Австралія. Народився з рідкісним діагнозом — тетраамелією, що означає повну відсутність кінцівок. Молоді батьки та увесь персонал клініки були шоковані, адже протягом усієї вагітності УЗД не показувало жодних відхилень від норми. Мати Ніка не підходила до дитини протягом декількох місяців, а відчаю здорових батьків не було меж. Але в один прекрасний день батьки таки взяли дитину на руки, і більше ніколи не відпускали.

Спершу хлопчик відвідував спеціальну школу для інвалідів, та на початку 90-х законодавство Австралії змінилося таким чином, що для Ніка став можливим перехід у звичайний навчальний заклад, на чому і наполягли батьки. Та нескладно здогадатися, що діти й підлітки не полюбили свого нового однокласника, який настільки від них відрізнявся — з хлопця знущалися та ображали його. Ніку було настільки нелегко вчитися у звичайній школі, що одного разу в 10-річному віці йому спало на думку здійснити самогубство — хлопчик вирішив втопитися у власній ванні. Та уявляючи свої похорони і те, як плачуть батьки, він усвідомив, що це не вихід. Він не міг так вчинити з батьками.

Нік Вуйчич, цей незвичайний, а з іншого боку настільки простий і привабливий хлопець, підкорив серце американки на ім’я Канае Міяхара. Знайомство відбулося у Техасі, в 2012 році. Того ж року пара одружилася. Дівчина із японсько-мексиканської родини розділяла погляди Ніка на життя, була глибоко віруючою християнкою та захоплювалася відвагою і силою духа свого коханого. Дружина подарувала Вуйчичу двох абсолютно здорових хлопчиків: у 2013 народився Кійоші Джеймс, у 2015 — Деян Леві.
У червні 2017 року, на День батька, Нік оголосив через соціальні мережі приголомшливу новину: його дружина вагітна двійнятами! 20 грудня народилися дівчатка Олівія та Еллі.

"Я не втомлювався, отримував суцільне задоволення. Мені шити подобалося більше, ніж гуляти чи дивитися серіали", — каже Сашко.
Щоправда, свої рюкзаки не вважав гарними навіть тоді, коли друзі почали їх купувати. Тож і на загал свої роботи не показував - аж поки в "Оселі" не влаштували гаражний розпродаж.
Засновниця спільноти, пригадує хлопець, буквально змусила його пошити 10 рюкзаків. Сашко злився, але пошив, щоб "від нього відчепилися". Каже, не вірив, що його робота комусь сподобається. Але наплічники розкупили за пів години.

Сашко вважає, що сам не досяг би нічого в житті, якби не люди, які траплялися на його шляху.
Один з них Володимир Бєглов — поет, журналіст, радіоведучий і культурний менеджер. З ним Горонді познайомився у соціальному гуртожитку через спільну подругу. Пригадує, Бєглов почув, чим займається хлопець, і купив в нього наплічник. А потім зробив допис у фейсбуці про Горонді.
Пізніше про Сашка розповів письменник, журналіст і громадський діяч Богдан Логвиненко.

"Він приїхав до мене, попросив інтерв'ю дати. Я не знав, хто він, але погодився. А коли прийшов додому, почитав, хто такий Логвиненко, подумав: "Нафіга я йому це розповів?!" — вже з усмішкою пригадує Горонді.
Саме ці публікації про наплічники й поклали початок справі. Про Сашка дізналося більше людей — стали надходити замовлення, все частіше зверталися журналісти.

Життя в українському селі, восьмигодинний робочий день і домашні обов'язки, здавалося, не залишали Олені ні найменшого шансу на успіх, але саме музика допомагала їй переносити навантаження.
Ще в дитинстві Олена писала вірші, але в 12 років познайомилася з реп-музикою і у неї з'явилася нова пристрасть. Вона писала тексти, освоїла комп'ютерні програми, щоб самій створювати простенькі біти. Невинне захоплення хіп-хопом поступово переросло в ціль життя, і в 2009 році Олена написала перший трек, який і став відправною точкою в її кар'єрі. Співачка, яку в пресі називали «жіночим ударом по стереотипам», записалася з Катею Джетнет, і тоді шанувальники українського хіп-хопу вперше почули ім'я Al.kaida. Під цим ніком вийшов її дебютний альбом «Плюс на мінус дает плюс» Ім'я користувача не мав нічого спільного з назвою терористичної організації, але незабаром артистка вирішила поміняти сценічне ім'я на Alyona Alyona - оскільки за знаком зодіаку вона Близнюки.

За словами артистки, музичний дар вона розвивала близько 10 років. В одному з інтерв'ю свої ранні пісні Олена порівняла з творчістю Portishead, але шанувальники легендарних британців тільки посміялися над заявою української реперша.

На Україні про співачку заговорили в кінці 2018 року, відразу після виходу її одіозного кліпу «Рiбкі», автором, режисером, а також продюсером якого був український фрешмен Delta Arthur. Дешеві декорації і перебільшений примітивізм відеоряду підкреслював глибину смисловий складової, проте загальне враження від представленої Оленою музпродукціі можна було охарактеризувати одним словом - треш.
Шанувальники хіп-хопу розділилися на два табори: одні звели Савраненко в ранг ідолів і назвали її надією на відродження українського жіночого репу. Інші ж, яких було більшість, обмежилися скептичними зауваженнями про те, що Alyona Alyona - зухвалий комерційний проект, творці якого зуміли непогано заробити на образі «проста сільська дівчина з надмірною вагою, яка домоглася популярності». Втім, і ті, і інші визнавали безсумнівний талант Олени, її самобутність і сміливість. Протягом декількох місяців Олена записала кліпи на кілька пісень, наприклад «Залішаюсвiй дiм» і «Гармата», а кількість передплатників на її YouTube-каналі перевищило сто тисяч чоловік.
Весною 2019 року висхідна реп-зірка випустила дебютний альбом, до якого увійшли як нові треки, так і ті, які Олена написала ще в бутність вихователькою сільського дитячого садка. «Гармата», що в перекладі з української означає пампушка, це книга реальності, як сказала сама співачка. Бути самим собою, посметь кинути виклик суспільству з його кліше і хибними установками на стандарти зовнішності - ось ідея творчості Олени, червоною ниткою проходить через кожну пісню.